ПЕЧЕРСК
АВДИТОР — учень, призначений учителем перевіряти, як вивчили урок його товариші.
АКАФІСТ — молитовно-хвалебні пісні на честь Христа, Богородиці й святих. Ті, хто моляться, при виконанні А мають стояти.
АЛАБАСТР — 1) гіпс; 2) скринька, в якій тримали мнро та аромати. АЛТАБАС — персидська парча, суцільно заткана срібними нитками. АЛТИН—старовинна російська монета, вартість якої дорівнювала трьом копійкам.
АМВОН — підвищення в церкві перед царськими вратами, з якого виголошуються проповіді.
АНАЛОЙ — високий, Із похилим верхом столик у церкві, на який кладуть ікони, богослужбові книги тощо.
АНТИДОР — освячений хліб, велика просфора, шматочки якої роздаються присутнім у церкві.
АНТИМІНС — зображення на тканині поховання Христа, необхідна річ для таїнства євхаристії.
АПОКРИФ — твір ранньохристиянської літератури, який не відповідав офіційному віровченню, відкидався церквою, не визнавався священним. АРАБЕСКА — вид орнаменту з геометричних фігур, стилізованого листя, квітів і т. ін., який поширився в Європі під впливом арабського мистецтва. АРНАУТИ — 1) албанці; 2) в Туреччині особливий рід війська, сторожі з християн.
АРХІДИЯКОН — старший диякон, який служить при митрополії. На початку цей титул був наданий першому диякону єпископської церкви. АРХІЄРЕЙ — 1) загальна назва вищих чинів духовенства (єпископа, архієпископа та ін.); 2) старший в єпархії ієрей з чорного духовенства, святитель, єпископ,
АРХІМАНДРИТ — найвище духовне звання у ченців; титул ігуменів монастирів, ректорів духовних семінарій, глав духовних місій.
АРШИН —давня східнослов’янська міра довжини, яка вживалася до запровадження метричної системи; дорівнює 0, 711 м.
АСЕСОР — судова службова особа в Стародавньому Римі; в Росії посаду асесора запроваджено реформами Петра І.
БУЛЛА — папська грамота, послання.
ВАКАШЯ — канікули, перерва в роботі навчальних закладів.
ВАКАНЦІЯ — вільна посада у штаті установи.
ВЕРШОК —міра довжини, що дорівнює 4,4 см,
ВІКАРІЙ — у православній церкві — єпископ, який є помічником або заступником архієрея; у католицькій церкві — заступник єпископа або парафіяльного священика.
ВЛАСЯНИЦЯ — аскетична груба одежа з волосся тварин.
ВОЗДУХ — покривало для церковного посуду з причастям.
БОСКРИЛЛЯ — край, поділ, пола верхнього одягу.
ГАЗ —дуже тонка прозора шовкова тканина.
ГЛАЗЕТ — гатунок парчі з витканими золотими або срібними узорами.
ГОРНЄ МІСЦЕ — яке знаходиться високо: небесне,
ДАЛМАТИК — одяг візантійських імператорів, схожий з архієрейським саккосом. В римсько-католицькій церкві— верхня риза, яку диякони надягають на стихарі під час священнодійства.
ДЕІСУС — три Ікони (Спасителя, Богоматері, Предтечі), розташовані, за звичаєм, разом.
ДЕМЕСТВЕНИЙ СПІВ — неосмогласний слов'янський спів православної церкви; домашній спів, який виконується поза храмом.
ДЕРЖАВА —одна з регалій монарха, золота куля з хрестом угорі, т. зв «царське яблуко».
ДЕСНИЦЯ — права рука.
ДИКАСТЕРІЯ — духовна консисторія, єпархіальне ярисутнє місце під началом архієрея.
ДИСКОС — кругле блюдце з піддоном, використовується у православному богослужінні під час літургії.
ЕКЗАРХ —у греко-православній церкві: представник вищої церковної влади в державі або в окремих великих областях держави.
ЄВХАРИСТІЯ —те ж саме що причастя.
ЄКТЕНІЯ — молитва, котру читає диякон або священик, на яку лик відповідає- «Господи, помилуй» та «подай, Господи»; заздравна молитва за государя та його діти,
ЄПАРХІЯ — церковна округа, що управляється архієреєм.
ЖИРАНДОЛЬ — великий фігурний свічник для декількох свічок.
ЖОВНІР (у БолховІтІнова—шовнер) — 1) віха, шест, застромлений у землю і розташований на межі; 2) солдат.
ЗОЛОТНИК—1) одиниця ваги, яка дорівнювала 1/96 фунта (близько 4,25 г); 2) сарафан із парчі, золототканий жіночий одяг,
ІЄРАРХІЯ — послідовність посад, чинів тощо від найнижчих до найвищих у порядку підлеглості.
ІНДЕ — 1) Інший, не цей; 2) подекуди.
ІНДИКТ — цикл 15-річного літочислення замість 4-річного, введений у 312 р. візантійським Імператором Константином І, уживався до XVIII ст, ІНТРАНТА (Інтрада) — музична інструментальна п’єса урочистого, величного характеру; вступна частина сюїти.
КАНТ — похвальна урочиста пісня духовного або світського змісту. КАПІТУЛ — 1) духовна колегія при католицькому або англіканському єпископі; 2) установа, що займалася нагородженням орденами (введена з 1797 р. Павлом І).
КАРБУНКУЛ — коштовний камінь, червоний гранат.
КАШТЕЛЯН — сторож у католицькому храмі.
КЕНОТАФІЯ (кенотаф) — порожня гробниця-пам’ятник, установлена не на місці поховання.
КІВОТ (кіот) — складана рама або шафка зі скляними дверцятами для ікон; божник.
КЛІР — загальна назва служителів будь-якої церкви; церковний причет. КЛОБУК — високий циліндричної форми головний убір із покривалом, який носять православні ченці та духовенство.
КЛЯШТОР — католицький монастир.
КОАД’ЮТОР — помічник єпископа.
КОВЧЕГ — срібна скринька для зберігання коштовностей церкви, царських грамот, святих дарів.
КОМІСІОНЕР —людина, яка за дорученням І за рахунок комітента (наймача) за певну винагороду укладає від свого імені торговельні угоди. КОНВЕНТ — у деяких країнах назва виборних органів з особливими законодавчими повноваженнями.
КОНДАК—коротка церковна пісня, що славить Бога, Богородицю або святих.
КОНСИСТОРІЯ—див. дикастерія,
КОНТРФОРС — вертикальний виступ стіни, який надає їй міцності. КОНФЕСІЯ — належність до якої-небудь релігії, церкви, а також релігійного об’єднання, яке має своє віровчення, культ, організацію.
КРИЖАК. — хрестоносець.
КРИЛ ОС — огороджене перед Іконостасом місце для півчих. КРИЛОШАНИН —той, що співає на крилосі.
КУНА — грошова одиниця, якою слугувало хутро куниці, білки, соболя. КУПИНА — 1) у біблійній міфології терновий кущ, який горить І чудом не згоряє; 2) у церковному вжитку назва Ікони з зображенням Богородиці, яка рятує від пожежі.
КУРІЯ — сукупність центральних установ, за допомогою яких здійснюється керівництво католицькою церквою.
КУСТОДІЯ — коробочка або паперова обгортка для зберігання металевих, воскових, сургучних печаток, які були привішені на шовкових шнурках знизу багатьох стародавніх грамот.
ЛАДОННИЦЯ — скринька для зберігання ладану.
ЛЕВАНТИН — шовкова тканина.
ЛЕНТІОН (лентіє) — утиральник, рушник.
ЛЕЩЕДНИК— розщіплений на шари та обтесаний камінь-плитняк; тонка квадратна цегла для устелення підлог.
ЛІТУРГІСАТ — виконання літургії.
ЛІТУРГІЯ — християнське богослужіння, під час якого здійснюється причастя. Російська назва — обедня, в католицтві — месса. Включає читання Біблії, співи, молитви.
ЛЖИЦЯ — ложечка для роздачі причастя {Святих Дарів).
ЛОТ —міра ваги, 1/32 фунта (12,8 г.)
МИТРА — головний убір вищого духівництва християнської церкви, який надівають під час богослужіння.
НУНЦІЙ — постійний дипломатичний представник папи римського при урядах держав, з якими Ватикан підтримує дипломатичні стосунки. ОБРОННИЙ— товстий, опуклий, статечної роботи.
ОМОФОР — частина вбрання сановної духовної особи, що накидається на плечі.
ОНІКС — мінерал, різновид агата, складається з шарів білого та чорного забарвлення.
ОРАР — частина дияконського вбрання, черезплічник із хрестами по лівому плечу, порамиця.
ПАЛИНОДІЯ—відмова від своїх слів, зречення.
ПАНАГІЯ — оздоблений прикрасами нагрудний знак православних єпископів, який носять на ланцюжку.
ПАРТЕСНІ ХОРИ — багатоголосний церковний спів.
ПЛАЩАНИЦЯ — полотнище з зображенням тіла Христа в труні. ПОЛИЦЯ — полотнище.
ПОЛУШКА — старовинна мідна монета вартістю чверть копійки. ПОМЯННИК — книжечка або зошит зі списком імен для поминання їх у церкві.
ПОНОМАР — те ж саме що дячок.
ПОРФИРА —довга пурпурова мантія, символ влади монарха. ПОСАДНИК— намісник давньоруських князів у X—XI ст. Вища державна посада у Новгороді в XII—XV ст. та Пскові у XIV — на початку XVI ст., виборний правитель із бояр.
ПОСТРИГ — християнський обряд обрізання волосся у віруючих, які приймають чернецтво або посвячуються у священнослужителі.
ПОТИР — чаша або келих із піддоном, якими користуються під час виконання християнських обрядів.
ПРЕСВІТЕР — у православній та католицькій церквах священик, ієрей, піп.
ПРИМАС — у католицькій та англійській церквах найголовніший серед єпископів у країні.
ПРИЧЕТНИК — молодий член церковного причту (паламар, псаломник). ПРИЧЕТ — служителі культу в окремій православній церкві. ПРОЗЯБЛИЙ - пророслий.
ПРОМУЛЬГАЦІЯ -- оприлюднення, опублікування якого-небудь державного акта.
ПРОТОПОП — жалуване звання, сан священика, настоятель соборного кліру.
ПРОТОРИ — утримки, витрати.
ПСАЛМИ — співи, що складають Псалтир; твори іудейської релігійної лірики (не раніше VI от. до н. е.), які увійшли до християнського релігійного культу.
РОЗСИЧУВАТИ — розводити на ситі (медовому відварі).
РАКА — велика кам’яна або металева гробниця з останками того чи іншого святого.
РИЗА — 1) верхнє вбрання священника, яке вдягається під час богослужіння, 2) металеве покриття, оздоблення на іконах, що залишає відкритими лише зображення обличчя та рук, оклад.
РИЗНИЦЯ — приміщення в церкві для зберігання риз та іншого церковного майна.
РИПІДИ — круглий посаджений на держало образ херувима, яким диякон похитує над Святими Дарами,
РУГА — церковна земля та маєтки, відведені для утримання всього причту; річне утримання попові та причту від парафії.
САККОС — спеціальне вбрання, яке вдягає вище духовенство під час релігійних відправ.
СЕРАСКИР —в Османській Туреччині XVI—XVIII ст. головнокомандуючий військами, з XIX ст.-- військовий міністр.
СИМВОЛ ВІРИ- скорочене викладення християнських догматів; уперше сформульований Вселенським Собором у 325 р.
СИНОД — збори духовних та світських осіб для вирішення церковних справ.
СИНОПСИС — 1) у богословській літературі скорочений виклад тлумачень, проповідей; 2) в історичній літературі збірка матеріалів, статей, описів, розміщених у хронологічному порядку.
СіНЬ —■ дашок у вівтарі над престолом.
СЛУЖЕБНИК — православна богослужбова книга, яка містить тексти церковних служб кожного дня, святці й настанови щодо богослужіння. СОЛІТЕР — великий діамант в оправі.
СОРОКОУСТ — молитви по небіжчикові, які читаються протягом сорока днів після смерті.
СОЦШІАНИ -- послідовники раціоналістичної течії протестантства, які проголошували Христа людиною, заперечували християнське вчення про Трійцю та деякі інші церковні догмати.
СТЕЛИ — вертикальні кам’яні плити з надписами, рельєфними або живописними зображеннями.
СТИХАР —довгий, з широкими рукавами, за звичаєм парчевий одяг дияконів та дяків, який носять під час богослужіння.
СТОЛЬНИК — придворний чин у Російській державі XIII—XVII ст. Початково — служник у князів, царів під час трапез, у подорожах.
СУФРАГАН — вікарний єпископ західної церкви.
ТЕЗОІМЕНИТСТВО — день ангела, іменини членів царської родини та іншцх високих осіб.
ТАЇНСТВО — у християнстві магічний культовий обряд, який надає людині чудодійну силу; священнодійство. У католицизмі та православ’ї сім таїнств: хрещення, миропомазання, причастя, сповідь, церковний шлюб, єлеосвячен-ня, священство.
ТЕОКРАТІЯ — форма державного правління, за якої політична влада в країні належить духівництву (напр., держава Ватикан).
ФУНТ — міра ваги, що дорівнює 409,5 г.
ХАРАТТЙНИЙ— вироблений з паперу або пергаменту.
ХЕРУВИМ — у біблійній символіці надприродна шестикрила істота з очима по всьому тілу; у християнстві — ангел вищого чину.
ХІРОТОНІЯ — посвячення духовної особи в певний сан.
ХІТОН — чоловічий та жіночий лляний або вовняний одяг, що нагадував сорочку (переважно без рукавів), підперезану поясом із напуском. ХЛАМІДА — широкий попівський одяг, схожий на рясу.
ХОРУГВА (корогва) — прикріплене до довгого держака полотнище чи бляха з зображенням Христа або святих, яке несуть під час хресного ходу. ХОРИ— антресолі, відкрита галерея, переходи вздовж стін церковної споруди.
ЧЕРВЛЕНИЙ —темно-червоний.
ЧОРНОРИЗЕЦЬ — найменування представника чернецтва у Давній Русі, ШТУКА — художній виріб.
ШУЙЦЯ — 1) ліва рука; 2) лівша.
основна літератур*
ПРО життя ТА ДІЯЛЬНІСТЬ МИТРОПОЛИТА ЄВГЕНІЯ БОЛАОВїТІНОВА
Абрамович Д. И. Памяти митрополита Евгения (Болховитинова). К 150-летию со дня рождения // Ист. арх. 1919. Кн. 1.
Высокопреосвященный Евгений, митрополит Киевский и Галицкий: Сб. материалов для биографии. СПб., 1871.
Ивановский А.Д. Археологические исследования Гос. канцлера Н. П. Румянцева и митрополита Евгения. К., 1869.
Ивановский А.Д. Митрополит Киевский и Галицкий Евгений (Болховитинов). СПб., 1872.
Ивановский А. Д. Памяти высокопреосвященного Евгения, митрополита Киевского // Журн. м-ва нар, просвещения. 1867. № 12.
Карпов С.М. Евгений Болховитинов как митрополит Киевский. К., І9І4,
Максимович М. А. Письмо о Е. Болховитинове // Киев, епарх. ведомости. 1868. № 5.
Малышевский И. И. Деятельность митрополита Евгения в звании председателя Конференции Киевской духовной академии. К., 1868.
Пономарев С. И. Материалы для биографии митрополита Евгения. К., 1867.
Пономарев С. И. По поводу столетнего юбилея митрополита Евгения (1767—1867) // Полт. епарх, ведомости. 1867. № 3.
Сперанский Д. И, Ученая деятельность Евгения Болховитинова, митрополита Киевского // Рус. вести. 1885. № 4—6.
Срезневский И. И. Воспоминание о научной деятельности Евгения, митрополита Киевского // Сб. отд-ния рус. яз. и словесности Петербург, акад. наук, 1868. Т. 5. Вып. 1.
Тихонравов И. С. Киевский митрополит Е. Болховитинов // Рус. вести. 1869. № 5.
Чтения 18 декабря 1867 года в память митрополита Киевского Евгения Ц Сб. отд-ния рус. яз. и словесности Петербург, акад. наук. 1868. Т. 5. Вып. 1.
Фаворов И. Речь, произнесенная на годичном торжественном собрании Императорского университета Св. Владимира, 1867 года 3 сентября // Тр. Киев, духов, акад, 1867. Т. 3.
Шмурло Е. Ф. Митрополит Евгений как ученый. Ранние годы жизни (1767—1804). К., 1888.