ПЕЧЕРСК


тор браузер на русском
Кого называли змеями? 3

Кого называли змеями? 3

Ересь о Киеве, Петр Семилетов 2015

В «Порогах» Яворницкого и про остров Таволжаный рассказано куда более, чем в «Запорожье» - сообщается об остатках землянок на нем, двух курганах (один обложен вокруг гранитом) и находках кремневых ножей, черепков с орнаментом, форм для бронзового литья.

О пещере около села Волошского Яворницкий в «Порогах» пишет, попутно сообщая еще о нескольких близлежащих пещерах:

Південна частина села Волоського кінчається високою кам'яною грядою. Там є дві високі гори; одна з тих гір зветься просто Скелею, а друга - Бичко-вою скелею. Вулиці й хати кінця села містяться в цьому межигір'ї. На підгір'ї Бичкової скелі, на землі колишнього селянина Якова Заскоки, єсть так звана Змієва печера. Печера та з дуже вузьким входом і, щоб пролізти в її середину, треба спершу проповзти два сажні животом по вогкій землі, витягнувши вперед себе руки, а потім того вже можна стати і йти ногами.

Скільки та печера має довжини, напевне невідомо: одні кажуть - не більше як 25 саж., а інші кажуть, буцімто вона тягнеться більше ніж на верству, і де саме її кінець, ніхто того не знає, бо ніхто не доходив до її краю. В одному місці печери, кажуть, є така глибока ямина, що коли туди кинути камінь, то не чутно, як він і на дно падає. На жаль, усього цього перевірити не можна, бо в селі, якраз коло печери, лупили камінь і завалили вхід у печеру камінням, груддям та землею.

На другому боці межигір'я, на так званій Коршуно-вій леваді, на крутому схилі скелі є ще декілька печер.

У деяких вхід теж такий же вузький, що пролізти в них ніяк не можна, хоча й видко, що далі вхід ширшає. У дворі селянина Борща є печера, яка має 10-12 саж. завдовжки.

В другом месте книги Яворницкий упоминает еще один остров с пещерой - «убежищем змея»:

Проти забори Явленої стоять серед Дніпра Пури-сові острови. Пурисових островів звичайно чотири, малої води - вісім і більш: «їх-тут багато: один поверх одного». На «Плане части реки Днепра» 1780 року найбільший з цих островів зветься Куряків, а найменші - Мадишевськими островами. Віце-адмірал Пущін на «Атласе Днепра» 1784 року, академик Лерберг та дослідувач Бухтієв найбільший з островів називають Малим Дубовим. На «Топографической Карте Генерального Штаба» цей острів поставлений не на своєму місці й зазначений дуже малим. Прибережні люди звуть цей острів Прусовим, Явленим (од забори Явленої), Німецьким; меноніти колонії Кронсвайд називають його Дубовим або просто «островом»; у лоцманів він зветься Пурисів, як і всі менші теж Пу-рисові.

На першому од порога з цих островів є печера в скелі - «притулище змія».

На этих же Пурисовых островах найдено множество человеческих костей и оружия, как огнестрельного, так и сабель. Яворницкий цитирует Новицкого за 1905 год:

Вступивши на найближчу до порога частину острова, ми зразу натрапили на розмитий весняною повіддю яр, на саженній глибині якого між камінням розкидані людські кості та зрідка черепки товстого глиняного посуду. Яр той тягнувся приблизно на 40-50 саж. Далі, оглядаючи піскові кручі яру, ми побачили цілу силу кісток: тут з-під піску обголились ребра, хребтові кістки, черепи й таке інше. Далі в однім місці, над кручею, натрапили на кущ шелюга, між корінням якого ховався цілий ворох кісток. Ми зробили розкопи в деяких місцях і знайшли в однім місці самі кістяки без голів, в другому - самі черепи з нижніми щелепами без шийних кісток, в третьому - окремі частини кістяків. Все це наводить на думку про колишнє страшне в цьому місці побоїще. Через те острів Пурисів дуже інтересний для наукових дослідів історика, археолога, антрополога. Про цю страшну людську могилу народ багато говорить, отже, і наука повинна сказати своє слово. Що це?

Про Пурисовы острова, тамошнего змея, равно как и других змеев в том краю, Новицкий записал несколько преданий. Помимо прежних исследований своих, в 1904-1908 годах он провел раскопки на Хортице и её окрестностях на правом берегу Днепра, да издал книгу «Остров Хортица на Днепре, его природа, история и древности», где привел отрывками свои полевые записи.

О Змиевой пещере острова Хортицы есть такое:

В народной памяти много местных преданий, много легенд отмечено об острове Хортице и его урочищах, о Змеевой пещере. По сказаниям деда Фоки Горянца, после Христова Рождения, в пещере этой жил трехголовый Царь Змей, совершавший налеты на чужие страны и вступавший в битву с богатырями велинями (великанами).

По сказаниям деда Степана Штепы, здесь, как и во всем Поднепровье, жили великаны, жили богатыри, жили, наконец, трехголовые Змеи... Брошенные у берегов и среди Днепра Скалы - это дело богатырской потехи; сохранившиеся в скалах пещеры - это логовище чудовищных Змеев...

По рассказам 84 летнего рыбака Осипа Шутя, скоротавшего остаток лет на Хортице, остров этот знают старые люди всюду. В молодые годы бывал он в Дон-щине, за Кубанью, в Черноморье, на рыбных косах

Азовского моря, и куда его не бросала судьба, везде находил старых земляков, везде спрашивали его, что сталось с Хортицей, с порогами Днепра; живут ли там потомки запорожцев...

В Черноморье седой старик спросил его: «Живет ли и поныне на Хортице Змей с тремя головами?».

И когда он ответил «нет», старик, покачав головою, заметил: «Правду кажеш, козаче: помандрував він слідком за запорожцями в Туреччину, звалував за ними і звір всякий»... Дед Осип, передавая рассказы о Змеях богатырях, поясняет, что «во всем Запорожье жило три змея, из них один на острове Хортице, другой на острове Пурисовом, ниже порога Гадюче-го, где есть пещера, а третий, самый чудовищный и лютый Царь Змей, - Змей - над Змеями, - на острове Перун. Последний, говорят, имел два логовища: на Перуне и Стрельчьей скале, что близ порога Лохана.

Все эти три Змея, летая по ночам, искрами крыльев освещали пороги и ночной путь запорожцев... Змеи жили как богатыри и вступали в битву только с богатырями. Они охотились на людей, одних только запорожцев не трогали, так как и между ними были богатыри и характерники»...

И всё равно Змей с острова Перуна - самый главный! Отметим сходное поведение всех троих - летают по ночам, искрами крыльев освещают пороги. «Жили как богатыри и вступали в битву только с богатырями» - точно как в былинах, которые мы скоро подробно разберем.

А вот чему очевидцем был в 16 веке неведомый создатель «Казанского летописца» - возможно, священник Иоанн Гла-затый, проведший 20 лет в плену у татар. Он пишет[32, стр. 67]:

О бесе, о творящем мечты пред человеки, живуще во градце.

К сему же третие знамение при мне же бысть, еще бо ми тогда в Казани живуща. Бе не в коем улусе Казанском мал градец пуст, на брезе высоце Камы реки стоя, его же Русь имянует бесовское градищо, в нем же живяще бес, мечты творя от много лет.

И то бе еще старых Болгар молбище жертвенное. И зхожахуся ту людие мнози со всея земли Казан-ския, варвры и Чемериса, мужи и жены, жрюще бесу и о полезне себе вопрошаху от ту сущих волхвов244.

Бес же аки овех от недуг исцеляше, овех, с нерадением минующих его, уморяше, не пометнуших ему ничто же и плавающих рекою опроверзаше лади, потопляше в реце245, - чюдо же, от христьян неких погубляше.

Тем никто же не смея проехати его не поверхши мало что от рухла своего, и к вопрошающим ответ невидимо отдаяше жерцы своими, комуждо их дол-голествие сказываше, смерть и здравъе, и помощь, убытцы и на землю их пленение и пагубу, и всяку скорбь246.

И на воину пошедше жряху ему совопрошающися с волхвы, аще з добытком или с четою возвратятся; бес же проявляше им впред и сим прелщаше, овогда же и яша247.

И посла тогда царь самого Сеита Казанского во-прошати, аще одолеет Казань Московский царь, князь великий или Казанцы ему одолеют, и до 10 дней павше кляцаху на землю молящеся ерея бесовския, не востающи от места и мало ядуще, да не умрут з гладу248.

Минув 10 днеи, в полудни отозвался глас от беса в мечте, глаголюще, всем людям слышащим: «что стужасте о мне? Уже бо вам отныне несть на мя надежи, ни помощи ни мало от мене, отхожю бо от вас в пустыя места, непроходная, прогнан Христовою силою; приходит бо сюда со славою своею, хощет

воцаритися в земли сеи и просветити святым крещением»249.

И по мале часе явися дым черн, велик, изнутри градца, из мечети, на воздух идя, смрад зол, из дыма же излете змий велик, огнен, и на запад полете, всем нам зрящим и чудящимся, и невидим бысть изо очию нашею. И разумеше вси бывшее ту, яко исчезе живот их.

Эта впечатляющая концовка со стартом беса из мечети и последующим его полетом, не только описывает проявление некой технологии полёта, летательного аппарата, но сильно напоминает полеты запорожских змиев. Будучи свидетелем явления, летописец точно передал его словами.

Из дыма при запуске - змий огнен. И дальше на запад.

Кстати сама Казань, по преданию, стоит на месте змиева логова, там жил змей, у которого одна голова была воловья - ею он пожирал людей, а другая - змеиная, она питалась травой.

Змеи о нескольких головах, как мы помним, жили и на днепровских порогах. Снова нам пригодятся этнографические записи Якова Новицкого.

В старі годи, по бальці Гадючій, був густий дубовий ліс і скрізь понад балкою росли груші і кислиці. В бальці стіко водилось гаду, шо страшно було і ходить. Восени, тоді саме, як гад поховається в нори, ходемо, було, по груші і кислиці. Отсе, було, як прогорнеш листя під деревом, то так і нагребеш мішок груш. Та ще й груші не які небудь: мнякі та добрі.

Ще, кажуть, в Гадючій бальці водились полози, а низче порога Гадючого, на острівку, була, та і теперь єсть - скота, де жив Змій с трьома головами; його всі боялись... Оце як летить, то так весь світ і засяє! Це було давно.

Зміїв, кажуть, водилось тут три: один на Перуні, другий на Гадючому порозі, третій - на острові Хортиці.

На Хортиці, якраз в Висчій Голові, єсть і тепер глибока скота; ми її так Змієвою і звемо. Супротів остріва Пурисового, шо низче порога Гадючого, покопані городки250, де, кажуть, война була, а ще низче, де Старий Кронцвей, скрізь по піску багато невелич-кіх могилок; вони всі мов обкладені камінням. Як був я малим і пас німецьку череду, то було часто находю мідні стрілочки: після великого вітру або після дощу, так і лежать, було, поверх піску.

Дед Фока Горянець, 71 год, село Вознесенка Александровского уезда Екатеринославськой губернии.

10 августа 1886 года.

Значит, змий с островка ниже Гадючей балки был трехголовым, обитал в пещере, а когда летел, то весь мир аж сиял.

Вот об одной из Змиевых пещер - Новицкий не указывает, какой именно:

- А отчего, диду, пещера названа Змиевою?

- Колись тут жив змій.

- Что же это такое за змей был?

- Страшенний!.. Було у його три голови і один хвіст... Він літав і пожірав людей.

- А давно його не стало?

- Цього гаразд не докажу... Мабудь, ще тоді, як запорожці воювали нагайву та татарву. Це була земля турецька.

- Откуда же пришли эти запорожцы воевать татарву?

- І цього не докажу. Розсказують тіко, шо народ був отчаяний, здоровий.

Этот змей тоже летает и жрет людей. Змеи всё время летают. А для полетов, как известно, нужен керосин. И это есть.

Новицкий записал любопытный вариант известной легенды про Козьму, Демьяна и змия:

Колись на землі жив змій. Багато він пожрав людей, - бо дужчого його на світі не було. В те времья жили Кузьма і Демьян, - божі ковалі.

От задумали вони того змія з світа згубить. Змій сунувся до їх, а вони - в кузню і заперли залізні двері. Змій і каже:

- Кузьма Демьян, божі ковалі, відчиніть, а то ковтну вас с кузнею...

Ті і одвічають:

- Коли ти силу маєш, пролижі двері: сядемо на їзик і ковтай.

Змій лиже, та й лиже, а святі гріють та й гріють залізо та кують клещі.

Пролизав змій двері, всунув язик. Кузьма та Демьян клещами за той язик і почали гатить молотами... Уморили змія, запрягли в плуг, шо на дванадцять пар волів, і давай орать. Орали степ вздовш, орали впоперек, і стілко змій не просив - не давали йому ні пити, ні їсти.

- Буде с тебе, - кажуть, - і того жиру, шо откохався на людях...

- Ну, - каже змій, - коли так, то перед Страшним Судом освітю я своїм жиром весь світ...

Чи довго ще орали, чи ні, - дійшли до моря. Змій - в море і давай згарячу пить... Пив, пив, випив все море і лопнув... Кузьма Демьян взяли і закопали того змія під горою. Бог його зна, коли це в світі було, а ось небагато годів, як полився гас251 с тієї гори. Це б то і кінець світа близько...

В слободах і тепер не всякий світе гасом, бо він нечистий. Так от, коли хочете знать, відкіля взялися по степах річки і балки! Кузьма та Демьян поки не заморили змія, - орали глибоко - і потекли річки, а як заморили, орали мілко - і стали балки.

Дед Григорий Омельченко, 80 лет, полтавец, село Крестовка Мариупольського уезда Екатеринославсь-кой губернии, 16 мая 1905 года.

Из той горы, где закопали змея, стал сочиться керосин. Наш современник может подумать, что у змия пробиты топливные баки.

В другой быличке речь идет о мирном, но тоже летучем и освещающем окрестности змие из Змиевой пещеры в Верхней голове - это северная часть Хортицы:

Були жовтобрюхи, полози, а в пещері, шо в Вищій Голові острова Хортиці, кажуть, жив Змій. Він нікого не займав і козаки його не боялись.

Було, кажуть, вночі змій як засяє, як засяє - так і освіте Дніпро.

Він, кажуть, не щоночі і показувався, а так в місяць або неділі в три раз і все біля пещери, шо і тепер звемо Змієвою.

Як подались відціль запорожці під турка, пішла за ними риба і птиця, звалував і звірь всякий... Після того, кажуть, як зійшли запорожці, тут, по скелях, щось ходило і тужило... Було вночі як заголосе, так аж тіло холоне... А потім с Кічкасского боку як почне кидать каміння на Хортицю, як почне, то так те каміння і прикіпа на Чорній скелі... Сумно і страшно було тоді...

Дед Йосип Шуть, баштан на острове Хортице, 16 августа 1887 года.

Можно предположить, что «змеи» имели небольшие летательные аппараты, различные части которых и принимались за несколько голов, хвосты, хоботы и тому подобное. С точки зрения современных знаний, предполагаю, что это было нечто вроде заплечных реактивных ранцев с крыльями.

С древних времен в городищах и курганах сохранились металлические и костяные фигурки человекоподобных существ в заплечных летательных аппаратах. Хорошо известны такие находки в Сибири, на Урале. Коренные жители считали, что это фигурки богов, а создателями фигурок называли предшествующее население, давний «волшебный» народ - чудь белоглазую. В преданиях, чудь по признакам сходна с эльфами - обладая умениями, превосходящими человеческие, они вроде ушли то ли внутрь холмов, то ли в другой мир. Этот переход мне неясен. Ведь говорят о нём люди, и - путано.

Есть хорошая подборка иллюстраций в книге «К истории искусств и верований у приуральской чуди, чудския изображения летящих птиц и мифических существ» Анучина[33]. Там приведены и другие фигурки - гуманоиды верхом на огромных ящерах, свидетельство былой действительности. Покажу их также. Всё называю своими именами, как я трактую, без лишних осторожностей - мол, а вот удивительно похоже на! Не удивительно похоже, а так и есть!

Фигура в заплечном летательном аппарате. На голове шлем. Руками пилот держится изнутри за крылья, нижний полукруг служит частью каркаса. Крылья состоят из пластин, которые подобно вееру складываются друг в друга в сторону верхней части, при необходимости сдвигаясь вниз, раскладываясь в полукруглой раме и создавая крыло с нужной площадью поверхности. Выступ над головой пилота встречается на множестве других подобных устройств. Это бак с топливом или турбина авиационного двигателя.

А вот отдельная голова, тоже в шлеме, причем напоминающем велосипедный. Такой шлем очень легкий, причем для облегчения верх делают не сплошным, а в виде рамы. Вес наверняка имел значение и для летательных аппаратов «змеев».

Отдельный выступ, составляющий единое целое со шлемом, защищает нос, чем-то закрыт и подбородок. Кожа над верхней губой пилота гладко выбрита. Может это и не пилот, не знаю, с чего я так решил, но в любом случае голова примечательная!

А вот точно пилоты в летательных аппаратах. Модели уже несколько другие:

или рычаги. На аппарате картинки сверху, четко обозначена рама, по которой раскладываются пластины крыльев.

Теперь поглядим на летательные аппараты, давшие повод говорить о множестве голов у змеев.

Змей о двух головах.

Змей о трех головах.


Назад----- Вперед







© Copyright 2013-2015

пишите нам: webfrontt@gmail.com

UA | RU
тор браузер на русском